Этот пост написал в Facebook герой LIVE.LOVE Вадим Кравчук, который успешно преодолел самую длинную дистанцию OCEANMAN — 14 км на озере Орта в Италии.
Як я став повним Oceanman
Якби в червні минулого року мені хтось сказав, що рівно через рік я вмітиму плавати і зможу долати кілометри води — я би поставився до цього дуже скептично. Я ніколи не вмів добре плавати. Я міг триматися на воді, міг проплисити 20 метрів якимось ватерпольним кролем. На цьому і все. Сил на більше не вистачало. Я боровся з водою, а не пристосовувався до неї.
Але після року тренувань у Live.Love я вийшов на рівень, який дозволив мені подолати найбільшу дистанцію в серіії Oceanman. А це не багато і не мало — 14 км при ліміті часу в 6 годин.
Плавання не давалося і не дається мені легко. Кожне тренування викликає купу питань, тоді коли я маю просто вірити тренеру і виконувати вправи. Але мені не 5 років і мозок намагається усе ставити під сумнів. Хоче кожному руху і кожній вправі знайти раціональне пояснення. Часом це дуже заважає і мені і тренеру. Поступово я почав відчувати воду і наразі вже знайшов відповіді на багато своїх питань.
…
Історія цього запливу почалася минулого року, коли Anton Parkhomenko запропонував проплисти повний оушенмен. Запропонував одразу ж після того як ми фінішували половинну дистанцію 5,5 км в Бенідормі. Тоді я подолав половинку аж за 2:48 і не вклався в ліміт 2:30. Зараз такий результат видається смішним, а тоді це було справжнім досягненням.
Тоді я не сприйняв пропозицію Антона серйозно, оскільки про які 14 кілометрів можна говорити, якщо половинка далася так важко і з таким жахливим результатом. Але час від часу ідея лунала знов і знов, аж поки вночі з першого на друге січня Антон не написав: Через 2 часа открытие регистрации на Oceanman Lago D’orta.
Десь за дві години справу було зроблено))) Ми зареєструвалися одними з перших і щоб не дати задніх розказали про це у себе на сторінках.
Останній міст спалив Вячеслав Сухомлинов, коли в ніч реєстрації на Босфор розказав усім присутнім, що тут є псих, який попливе 14 км. Відступати нікуди. Та й не дуже хотілося.
А що далі? А далі я потрапив в групу до самізнаєтєкого (Sergii Breus). І почалося. Викладався на повну на тренуваннях, передивився десятки годин відео з плавання, перечитав Тері Лафліна і Славу Курилова. Багато займався вдома і перед дзеркалом. Щомісяця техніка покращувалася і швидкість зростала. Перечитав кілька відгуків про цей заплив від людей які вже подолали свої 14км. Часом ставало страшно)
За два місяці до запливу я почав додавати до стандартних тренувань довгі запливи. Спочатку годину безперервного плавання, потім більше. Найдовше тренування в басейні — 9км.
…
День до старту
Зранку я познайомився з озером. Вода дуже чиста і тепла. Було зрозуміло, що плисти в такій воді в гідрику ризиковано, оскільки можна перегрітися. Адже за два дні до запливу температура повітря була під 30, а води десь біля 23-24 градусів. Я проплив 2400 метрів в легкому темпі в компанії ArtamonovTeam і вирішив, що добре намащусь сонцезахисною маззю і попливу без гідрика.
Стартовий пакет і підготовка
Стартовий пакет складався з буя з номером та свистком, мотузки для кріплення буя, шапочки, чіпа, двох пакетів для харчування на пітстопах, енергетичного гелю, рушника, футболки та великого пакету для одягу, який можна було лишити організаторам на старті.
Так сталося, що ввечері перед запливом ми з Антоном втрапили у невелику халепу з арендованим авто і дуже пізно лягли спати. Я заснув лише о 2:30 ночі, а о п’ятій ранку вже прокинувся і не зміг знову заснути. Перед сном я перевірив та зібрав усе спорядження та харчування.
Я вирішив, що на першому пітстопі, а це 5 300 метрів від старту, я вип’ю 350-400мл води в якій розчиню 3 енергетичних гелі GU, а на другому пітстопі, який був на відмітці 9 300 метрів — таку ж кількість рідини з двома гелями і невелику пачку солодкого печива. Я вирішив розчинити гелі у воді щоб не втрачати час на довге їх проковтування. Як показала практика — це було чудове рішення. Саме на харчування на двох пітстопах я витратив до чотирьох хвилин. Решту часу я розминав ноги і плечі.
Харчування я розклав у пакети, наклеїв на них наклейки зі своїм стартовим номером і віддав зранку організаторам. Вийшла зручна схема. Кожен сам піклується про своє харчування. Підпливаєш до пітстопу, показуєш свій буй з номером і тобі кидають у воду твій пакет. Їси і повертаєш пакет зі сміттям волонтерам. На фініші пакети можеш забрати собі.
Ранок перед стартом
Відчувалося, що я поспав вкрай мало. Їсти не хотілося, але трохи печива я таки з’їв. Поки їхали на таксі до місця фінішу, де була точка збору, мене дуже мандражило. Я їхав і бачив що собою являють 14км на воді. І від думок про те, що все це сьогодні доведеться проплисти — дуже крутило в животі. На місці я залишив пакети з харчуванням організаторам, забіг в тоді ще вільний туалет і полегшений зайшов на корабель, який мав відвезти нас на старт.
Ще на березі я побачив, що більшість учасників вдягають гідрики. Я теж взяв свій із собою. Але думав, що попливу без нього.
На кораблі прикольна атмосфера очікування. Хтось задумливо сидить і спостерігає за краєвидами, а хтось бадьориться і сміється. Кожен налаштовується як вміє. Багато хто доїдає свої сніданки. Нарешті корабель попрямував до місця старту. Організатори детально розказували ледь не про кожен буй і як їх потрібно обпливати.
І я знову міг спостерігати маштаби озера. Вода абсолютно гладка. Вітру і хвиль немає. Всю дорогу від фінішу до старту ми пропливли десь за 50 хвилин. Корабель пливе майже годину! Скільки ж доведеться плисти мені?! Хвилювання вже не було. Дивний стан неминучості чогось грандіозного, невідомого і цікавого.
Ми з Антоном познайомилися і розговорилися з одним бельгійцем. Це теж був його перший заплив на Орті. Він сказав, що плавав увечері і що без гідрика було комфортно, але на довгій дистанціі все ж остерігається переохолодження, а тому попливе в ньому. Враховуючи, що зранку повітря було прохолодне і я підмерз на кораблі, я піддався стадному інстинкту і теж вдягнув костюм.
Ми вивалилися з корабля і закінчували останні приготування: мастилися вазеліном, складали речі, допивали, доїдали, прив’язували буї. Коли оголосили, що до старту трохи більше 10 хвилин, ми здали свої речі організаторам і зайшли у воду. Я одразу ліг на спину і полежав спокійно. Потім ми потисли з Антом один одному руки і вирішили, що хто припливе останнім виставить пиво))) Далі ми вже не трималися разом. Кожен зайняв своє місце в натовпі, очікуючи на стартовий сигнал.
Відчуття і емоції останніх передстартових хвилин важко описати. Щось вже вивітрилося, а дещо й не перекажеш. Думаю, що навіть зайве про те розповідати. Адже той хто читає мою розповідь і вирішить плисти цю ж дистанцію — все відчує і переживе сам. Загалом все було дуже позитивно, радісно і піднесено. Організація на рівні.
Старт і перший етап
Пролунав сигнал і почалася стартова штовханина. Я намагався триматися осторонь. Доволі швидко маса витягнулася в довгу мотузку, і ще згодом розбилася на окремі групи плавців одного рівня. Величезна група найсильніших плавців швидко відірвалася і з фантастичною швидкістю зменшувалася в розмірах десь попереду.
Я спробував драфтити в одній із груп, але вона була настільки щільною, що всі зусилля які я економив, одразу витрачав на те, щоб крутити головою і стежити щоб не зіштовхуватися із сусідами. Тому я вийшов вперед і плив в голові групи нарівні з іще двома лідерами. Так плисти стало набагато легше. Я повністю концентрувався на техніці. Мені ніхто не заважав. Невдовзі повз мене як торпеда пронісся Олександр Кошкін. Плавець без ніг, з яким познайомилися минулого року в Бенідормі. Швидкість — просто нереальна!
Десь на третьому кілометрі мені вдалося абсолютно розслабитися.
Складно передати відчуття, але такого кайфу я давно не відчував. Стан абсолютного потоку і я в ньому. Я навіть здивувався своїй виваженій ритмічності. Кожне зусилля чітко дозоване. Я повністю злився з водою.
Але вже на четвертому кілометрі була перша кількасекундна зупинка. Рятувальниця на каяку підплила до мене і запитала мій номер. Кажу — 23. А вона — а де ваш буй? І тут я помітив, що я вже без буя. Упс))) На поясі лише мотузка з приклеєною парою запасних окулярів, які стали невеликим якорем на решту дистанціі. Після зупинки я швидко наздогнав свою групу і почав помічати легкий голод. Нагадаю, що зранку я не хотів нічого їсти і зміг подужати лише трохи печива. Голод ставав сильнішим і я почав уявляти як вип’ю увесь свій енергетичний коктейль. Перед пітстопом я відірвався вперед від своєї групи. Доплив, викрикнув номер і моментально випив такі потрібні калорії)
Трохи розім’явся, розтер литки і поплив далі. На першу зупинку я витратив біля трьох хвилин. Першу частину шляху я проплив і залишився дуже свіжим. було відчутно, що пливу не на повну, а економлю сили.
Другий етап
Наступний відрізок я плив вже без групи. Вона розсіялася на пітстопі. Через якісь 10-15 хвилин я відчув, що з’явилися сили і я погріб впевненіше. Орієнтовно на сьомому кілометрі я несподівано відчув, що права литка ось-ось засудомить. Я проплив ще з сотню метрів і вона таки схопила. Зупинився розтягнув її і помасував. Вона неохоче відпустила, але неприємне відчуття того що «все, почалося» змусило повністю відмовитися від роботи ніг практично на решту дистанції. А проплив я лише половину!((( У мене на секунду виник страх, що можу не вкластися в ліміт часу, але швидко відкинув цю думку і погріб. Я максимально витягувався і розслаблявся на кожному проносі рук. Старався ставати обтічнішим щоб зменшити опір.
Ще я помітив як далеко змістилося сонце. Тепер воно висіло практично в зеніті. Я почав частіше запускати воду під гідрик. Я просто піднирював і опускав голову. Цього вистачало щоб приємна прохолода пройшла від шиї до поперека. Далі вона вичавлювала вже гарячу воду в ноги.
Ця частина запливу видалася найскладнішою в моральному плані. Саме тут я боровся з найбільшими сумнівами і дискомфортом в тілі через судоми. Саме тут горловина гідрика почала натирати і шия трохи пекла.
Під кінець другого відрізку я відчував сильний голод і чекав на наступну порцію їжі з нетерпінням. Нарешті дістався другого пітстопу. Тут я вже дозволив собі вийти по коліна з води і присісти на кам’яні сходи. Печиво, яке я так чекав — проковтнулося миттєво. Енергетик теж щез непомітно. Я відчував, що в тілі накопичилася втома, але вона була абсолютно не критичною. Оскільки тепер я працював лише корпусом і руками, мої плечі почало стягувати. Хотілося розслабитися і розтягнути їх. Цим я і займався увесь свій відпочинок на цій зупинці, яка загалом зайняла біля семи хвилин. Довше я не зміг залишатися, оскільки гідрик дуже нагрівся і стало помітно дискомфорто. Та й почати плисти з кожною додатковою хвилиною відпочинку було б все важче.
Коли я доїдав печиво, то помітив, що стартували учасники запливу на 4,5 км. Мені захотілося встигнути доплисти до точки, де наші траекторії сходилися.
Тому я глибоко вдихнув і почав третій відрізок.
Третій етап
До точки сходу було десь метрів 700. Я не поспішав. Куди там))) Я бачив як найшвидші групи пропливли цю точку і зникли за поворотом. Але мені вдалося зустрітися з основною групою. І тут почався азарт. Не дивлячись на те, що до цього моменту я вже проплив 10км, я впевнено обходив свіжих плавців. Я навіть приєднався до якоїсь групи, яка йшла приблизно з моєю швидкістю. Але мені не сподобалось як вони тримають напрямок на буї і обійшов їх.
Я не розповідаю про втому, бо я її якось не помічав. Вона була, але фоном. Я ліг на свій ритм і він дуже допомагав. На цьому відрізку я вже міг вільно вдихати раз на 7-9 гребків і не паритися про дихання. Кисню вистачало з головою) Орієнтовно на 12 км я відчув, що кисті рук починають дерев’яніти. Тому щоразу при проносі руки я стискав і розтискав кулаки. Ноги, які я практично не використовував, почергово натякали на судоми, але і їх вдавалося розтягувати не зупиняючись. Що поробиш, мав виходити з тих умов що я мав. Я дуже хотів вкластися в ліміт часу і зупинки в мої плани не входили.
Цей відрізок дистанції сподобався мені найбільше. Сонце вже перейшло зеніт і почало шлях вниз. Освітлення, люди навколо, природа. Все наче з якихось промо-відео.
Фініш
Коли пропливав якусь старовинну вежу на горі прийшла думка, що мені потрібно розрахувати свої сили ще на хвилин сорок або й годину. А коли хвилин за 10 після цієї думки я побачив фініш, то радості не було меж!!! Відкрилося третє дихання, десь взялися сили і я погріб набагато потужніше і навіть почав підгрібати ногами. Швидкість помітно виросла. Я все частіше обходив того чи іншого плавця. Невдовзі помітив, що до мене наближається група з трьох людей, які плили 14км. Мені вкрай не хотілося їм поступатися. Я вичавлював з себе все що міг. Я почав активніше підключати ноги. І тут бац — звело праву литку. Фак-фак-фак( Я зупинився і сильно пощипав її. Вона ще трохи потримала і відпустила. Тепер мені довелося наздоганяти цю групу. Але було помітно, що вони теж виснажені. За кілька хвилин я їх обійшов і вирвався вперед!
Ще за якийсь час я помітив ще одного плавця, який швидко обійшов цю групу і наближався до мене. Оу ні, ще одну зарубу я вже не витримаю!!!
Як я не старався, та перед самим фінішем він мене обігнав. Але то вже було не важливо. Я ДОПЛИВ. Я ВИТРИМАВ. Я НЕ ЗДАВСЯ.
Побачив дно, став на ноги і відчув всю важкість тіла. Радості не було меж. Почув з натовпу чиєсь: «Падре, ну наконец!». О так, дійсно — нарешті)))) Повністю згоден)))
Медалька, усмішка для фото і тепла зустріч на фініші.
Запитав котра година і зрозумів, що таки вклався в ліміт! Потім запитав чи фінішував Антон — ні ще не було. Круто, тепер і пиво моє!!!!)))))
Емоції робили з втомленим тілом що їм хотілося. Я почав тупо ридати. Блін, я сам не вірив що зможу, але зміг! Картину яку я намалював у себе в голові під час підготовки була набагато страшнішою, аніж усе виявилося насправді. Я не був смертельно виснаженим. Втомленим — однозначно. Але в тому темпі, в якому я йшов протягом всієї дистанції я міг би проплисти ще 3-4 км. Я в черговий раз переконався, що тіло витримає багато. Обмеження лише в голові.
Я переміг себе. Навіть якби я не вклався в ліміт часу або зійшов на половині дистанції — яка різниця?! Я відчував себе переможцем себе вчорашнього. Хоча, можливо, я став ним тоді, коли просто дозволив собі зареєструватися на цю дистацію. Простий дозвіл собі — чувак, ти зможеш.
Коли перша хвиля емоцій пройшла, я відчув сильний голод. Побіг до столиків з харчуванням і з’їв кілька шматків піци з колою. Мммммм, смачно! Шампанське в колі Live.Love моментально вдарило в голову і усі картинки після фінішу якось змазалися)
Побачив тренера і подякував за результат))) Цього дня мені знадобилися всі знання і навички. І високий лікоть і розслаблений пронос і захват, підтягування, відштовхування, і ноги вісьміркою, і ще купа-купа важливих дрібниць.
Тут же на фініші побачив Давіда Белетті — плавця, чию розповідь про перший його заплив на Орті я перечитував кілька разів. Розповідь, яка і лякала і мотивувала. Підійшов, познайомився, подякував за те, що він був частиною моїх мотивашок. Він дуже зрадів, що його розповідь могла так на когось подіяти))) Світ тісний і всі ми пов’язані.
За деякий час я вже повністю прийшов до тями, хоча втома відчувалася. Я почав хвилюватися за Антона, бо його все не було(((
Ще за якийсь час я нарешті побачив його з медалькою. Він був розчарований, бо трохи не вклався в ліміт часу. Та яка різниця, бро?! Ти фінішував в нереальному запливі!!! Ти повністю завершив його сам. Ти не здався. Це була наша перша спроба. Наступного року, якщо буде така ж ідеальна погода — обов’язково покращимо результат!
Після запливу ми поїхали додому заслужено їсти і спати.
Наступного дня, як не дивно, я не вмирав від крепатури. Вона була, але ледь помітною і до вечора майже пройшла.
Того ж дня я поплив на кораблі по озеру щоб ще раз побачити і оцінити маштаби цього запливу. Я просто не вірив очам. Відстань гігантська.
Але ж на Орті проводяться й ще більші запливи. Є марафонський заплив на 27км!!! В ньому учасники стартують там де ми фінішували, пливуть до Оменьї вздовж західного берега озера, а повертаються назад вздовж східного. І вкладаються в 8-9 годин! 8-9 ГОДИН, КАРЛ!!! Що ними рухає — можу лише здогадуватися. Але це вже зовсім не про любительський спорт.
Вам мабуть цікаво чи хочеться мені плавати після такого запливу ще?! — Так, однозначно. Навіть ще більше. Я полюбив воду так, як ніколи. Тепер це велика частина мене.
Чи попливу я в цьому запливі ще раз? — Так. В день запливу і в наступні дні я думав, що такі екстра штуки більше ні до чого. І найближчі роки я не буду самостійно створювати собі такі випробовування. Але вже за тиждень я зрозумів, що заплив сильно вплинув на мене. Я відчуваю потужні внутрішні зміни і хочу відчути все це ще раз.
Чи можу я радити цей заплив комусь? — Ні, нікому. Кожен хто захоче — має сам собі пояснити навіщо йому це. А потім ще 10 разів подумати. Тут не місце стадному інстинкту: всі пливуть і я попливу. Робота яку доведеться виконати — колосальна. Боротися з внутрішніми демонами — ще й як! І при підготовці, і на самому запливі. Я оцінив наскільти тут важливо бути фізично і морально підготованим. Якби не додаткові навантаження на укріплення рук, плечей і кору — я би просто зійшов з дистанції або розтягнув це задоволення годин на 7. Але змісту плисти 14 км за 7 годин?!
Чому ж я сам вирішив плисти? — Це вже моє діло.
Я радий що пройшов крізь цей заплив.
Дякую усім, хто підтримував, вірив, хвилювався і чекав. Рідним і найближчим.
Дякую і тим, хто намагався відмовити, хто ставився скептично, сумнівався і не вірив. Ви укріпили мою віру в свої сили.
Дякую тренерам: Natasha Khydyakova, Александр Колоша і Sergii Breus. Я згадував вас усіх на цьому запливі. Без вас цього б ніколи не сталося.
Дякую Live.Love, за круту атмосферу і таку концентрацію супер людей. Ви дуже заряджаєте!
Дякую організаторам за чудовий заплив і класну організацію. Але над медалькою ще треба попрацювати, але, думаю, ви й самі про то знаєте))))))))
Хотите для себя потрясающее приключения? Регистрируйтесь на программу подготовки к своему старту OCEANMAN уже сейчас!