Спасибо,

Наш менеджер

свяжется с Вами

Твоя остання пробіжка: що буде, якщо в Україні заборонять аматорський спорт
Твоя остання пробіжка: що буде, якщо в Україні заборонять аматорський спорт

Вранішнє сонце почало освітлювати кімнату. Його диск заповнював квартиру поволі, мов набирав води. Годинник на стіні показував 06:00. Я примружився і в два кроки опинившись біля вікна закрив фіранки. Треба поспати. На стадіоні я маю бути по обіді, а треба відновитися і здати норматив. Стрибнувши назад до ліжка я дістав з-під подушки телефон та змінив час будильника на 08:30. Потім заплющив очі і відкрив їх знову. Сон не забирав мене. Хвилювання підступало до горла і я дивився на стелю. 

Історія розпочалася з інформування міністерства. За вікном гуляв вітер. Я лазив мережею та шукав світильник у кімнату. Хотів його замінити, бо старий так набився пилом, що скупчення бруду нагадувало гору комах. Збоку від мене дзенькнув телефон. Тема листа нічого доброго не сповіщала — «Спорт для обраних: підтвердження нормативів». Холодок пробіг шкірою. Що це за видумки? Про яких обраних йдеться? 

Далі йшов текст із логотипом нового Міністерства перемоги, що керувало та робило нововведення для всіх міністерств, і спорту, зокрема. 

«Наказ Міністерства перемоги від 1 серпня №3472 
З першого серпня для підтвердження кваліфікації, необхідно здати норматив по обраному спорту, задля отримання дозволу тренуватися та можливості брати участь у змаганнях. Спортсмен, якому не вдасться здати норматив, не має права ним займатися впродовж життя. Спортсмен, що не здає норматив, має право вибрати інший вид спорту, і готуватися до здачі нормативу по його напрямку. Спортсмен, який виконує норматив отримує підтримку збоку Міністерства у всіх проявах. 

Міністерство застерігає — тренуватися дозволено лише у спеціально відведених місцях: стадіонах, басейнах, спортивних комплексах, школах, інтернатах. Заборонено тренуватися на вулицях міста чи села.» 

Примітка нижче, як останній цвях у могилу була фатальною. 
«Міністерство прийшло висновку, що людина має займатися тією активністю, до якої у неї є хист, параметри та результат. Воно не бачить перспектив у розвитку спортсменів, що займаються для задоволення і не ставлячи цілі збагатити країну на міжнародній арені.»

Останні слова як зашморг обкрутилися навколо шиї. 
«Спорт — це життя. Нехай його розвивають переможці. З повагою, Міністерство.» 

Під текстом був список з нормативами та інформування, що на підготовку дають шість місяців з моменту отримання листа. 

Згадую, як я судомно натиснув на вкладку біг. Ціна занять коштувала мені 34 хвилини. За стільки часу моя вікова категорія має пробігти 10 кілометрів. Це була нездійсненна місія, але з поправкою на один шанс. Треба спробувати. 

Я почав готуватися. Два рази мене зупиняла поліція ловлячи на тому, що я біг вулицею. Запитали хто я, взяли мої дані. Я викрутився усними попередженнями. На третій раз так не пощастить. Заборонять бігати та й все. Про це вони прямо сказали і багатозначно глянули на мою ногу. Я зрозумів про що йдеться. Браслет. Його одягатимуть тим бігунам, що не здадуть нормативи. Хтось казав про електричні розряди і їхню дію, якщо людина починає бігти. Але чи це правда, я не знав. 

Впродовж підготовки я отримав ще декілька інформаційних листів з Міністерства перемоги. Спочатку відписав, що з умовами ознайомлений. У другому листі зазначив про намір бігти. 6 серпня, як зараз пригадую, домовився про зустріч з працівником міністерства. Треба ж узгодити час та місце здачі. 

Я одягнув костюм та попрямував на зустріч. Це була будівля сірого кольору. Сум відчувався навіть в повітрі. Складалося враження ніби тут торгують похоронними вінками. 

Я зайшов до кабінету, де від спеки навіть повітря здавалося густим. Працівник сидів за лакованим столом. На його огрядному червоному лобі виступили краплі поту та стікали за комір сорочки. 
– Доброго здоров’я, я записувався… 
– Прізвище? – буркнув він не підіймаючи голови. 
– Танцюра Анатолій Валентинович. 
– Шо, думаєш пробігти? 
Я подивився йому в очі. Три довгі секунди пропікав його. 
– Хочу спробувати. 
– Знаєш скільки таких як ти заходило? Ось за цим кріслом сиділо. Ага, там. Сотні! І знаєш хто пройшов? Одиниці. Парочка майстрів спорту та міжнародників. Але вони-то зрозуміло, з дитинства займают…
– Коли можна пробігти? – я різко перебив його. Найменше мені хотілося вислуховувати людину, що й кілометра не пробігла.

Він поклав руки на коліна та вишкірився.
– Там партіями запускають. Найближчі 12 і 13 серпня. 14 зайнято. Чого б це? 15 і далі вільно. 
– 13 хочу. 
– Ти ба який сміливий. А чого 13? 
– Символічно, хіба ні? Не вийде — причина буде зрозуміла. Вийде ж — приходитиму до вас у cнах.

Я посміхнувся та закрив двері. Шокований клерк залишився сидіти в своїй чиновницькій камері. 

Норматив я не здав. Всі заняття пішли намарне. Чорне табло вибило результат мов тавро на спині бика — 34:56. Мені видали браслет. Він був холодним, моє тіло не могло його зігріти. 

Я зателефонував до батька та все йому розповів. Чемпіон університету з бігу спочатку не повірив мені, він заїкався: «Як же? Ти не міг! Як же так?». Я завершив розмову та витер рукавом сльози. Його силует був переді мною… 

Минуло декілька днів. Я йшов вулицею, а залізний браслет давив ногу. Навколо було пусто. Шматки газет літали підняті вітром. Одинокий автобус проїхав залишивши білі пари газу. 

Я минув базар і зайшов на територію стадіону. Збоку блистів незмінний пам’ятник футболіста. Я спустився сходами в напрямку бігових доріжок. За ці дні навколо них виросла залізна огорожа. Всередині бігали спортсмени, а їхні тренери щось вигукували заміряючи час. Дівчата в білій уніформі подавали рушники та воду. 

Біля огорожі як в’язні стояли ті, хто норматив не здав. Засунувши пальці між ґратами вони спостерігали. Дехто спокійно, інші більш збуджено. Вони обговорювали техніку бігу, сперечалися які марки кросівок у спортсменів на ногах. Мій однокласник помахав комусь рукою за огорожу. Я провів очима і впізнав його рідного брата. Той підморгнув, вдарив долонею по годиннику і побіг доріжкою набираючи швидкість. 

Мені раптово стало зле, байдуже. Злість охопила все тіло, кінцівки затремтіли. Я сів на траву шнуруючи кросівки подвійним вузлом. Зняв спортивну курточку, встав і роблячи махи ногами попрямував до воріт огорожі. Стало якось тихо. Хлопці перестали обговорювати еліту і дивилися мені услід. Хтось торкнув сусіда за плече та показав на мене пальцем. 

Я взявся за клямку дверей та потягнув на себе. Закрито. Спробував ще, але вони не піддавалися. Збоку я помітив електронний замок з блимаючою червоною крапкою. Напевне в них є якісь карточки для відкриття. Я підняв очі до огорожі і почав карапкатися. Обережно переліз та спустився відчуваючи пружність доріжки. Збоку від мене тренер дурнувато кліпав, а його свисток так і залишився в роті. 

Що було далі ви мабуть зрозуміли. Я побіг. Глянув на свої улюблені кросівки, скривився на чорний браслет та побіг. Відчув як швидше забилося серце. Упізнав його гулкі удари. Набрав повні груди кисню та засміявся. Спочатку я біг повільно, насолоджуючись. Було враження, ніби я на симфонічному концерті. Я вбирав його, п’янів. Хлопці за огорожею схвально закричали, але ніхто з місця не рушив. А я все збільшував швидкість. Але вже за мить ногу нижче коліна вдарило, трусонуло. Я не звернув на те уваги і продовжив рух волаючи, що я переміг. Все добре, я можу! Але холод як лавина безповоротно покривав мою ногу знизу догори. Спочатку одну, потім іншу. Я швидко зупинився та не відчуваючи їх повалився на доріжку. Холод піднімався по спині. Я відчув як він перестрибує з одно ребра на інше. Моє дихання стало швидким та уривчастим. Я задихався. Моя голова лежала долі і я бачив обриси трави, людей та всього простору навколо. Все розпливлося та стало чорним в одну секунду… 

Я розплющив очі. Знайомі плакати на стінах свідчили про те, що я вдома у батьків. Скільки часу пройшло після забігу я не знав. Не було й браслету на нозі. 

Збоку на столі лежала газета. Моя голова була тяжкою, але я піднявся та взяв її. На першій шпальті була моя фотографія. 

«Божевільний змінив закон: історія бігуна-порушника». 

А нижче текст: «Наказом Міністерства перемоги від 15 серпня №3479 

розглянуто клопотання про зміну нормативів для всіх видів спорту. Комісія дійшла висновку, що всі спортивні нормативи треба переглянути»

Я не повірив, відклав газету, знайшов під подушкою телефон та змінив час будильника. Треба ще поспати. 

Анатолій Танцюра

Анатолій Танцюра

Автор, марафонець, IRONMAN. Подолав вплав протоку Босфор та Дарданелли. Мрію написати книжку.

Все статьи автора
Другие статьи по теме: